Вражають також сільськогосподарські тераси-сходи, створені інками:
Одна з найбільш приголомшливих терас розташована в Морай, всього в 50 км від Куско:
"У великій западині побудована серія концентричних терас, яка схожа на стародавній грецький амфітеатр. Найбільші з цих терас знаходяться в центрі – вони величезні у розмірі та спускаються на глибину приблизно 150 метрів, приводячи до круглої основи. Вся система влаштована настільки добре, що це місце ніколи повністю не затоплює, незалежно від того, як сильно йде дощ.
Мета цих терас сумнівна, але найбільш широко узгоджена теорія, що вони раніше служили сільськогосподарською науково-дослідною станцією.
Одна із чудових особливостей місця – значні відмінності в температурі, які існують між вершиною, і основою, яка може досягати 15°C. Цей великий перепад температур створив мікро клімат, подібний тим, що спостерігаються в оранжереях в сучасні часи. Можливо, ці місця використовувалися інками, щоб вивчити ефекти різних кліматичних умов на зернові культури. Це не дивно, так як приблизно 60 відсотків продовольчих зернових культур у світі народжені в Андах, включаючи сотні видів кукурудзи і тисячі картопляних видів."
(Джерело: https://vsviti.com.ua)
Соляні тераси в Марасі.
 |
| Марас |
 |
| Марас |
 |
| Марас |
 |
| Марас |
 |
| Марас |
Ми дізналися, що сіль біля селища Марас добували з солоної води ще до інків. Тоді Марас (Salinas de Maras) був найбільшим постачальником солі у всій Південній Америці. Сьогодні видобуток триває і, відповідно до нашої гіда, сіль навіть експортують до Європи (затридорого!), ну і звичайно для місцевих ринків, хоча місце виглядало більше туристичним, ніж промисловим, і туристів було набагато більше, ніж, власне, солевидобувачів.
Технології видобутку солі не змінилися з часів інків, і саме тому це місце так притягує туристів. Вода тече з гори по спеціально прокладених каналам - струменем завжди однієї товщини (не залежно від опадів).
Геометрично розбиті на квадрати/прямокутники, спеціальні соляні ванни належать місцевим жителям. Саме вони контролюють рівень води в кожній ванні. Всі вони пронумеровані. Приблизно за місяць часу вода поступово випаровується, а сіль залишається. Її збирають у мішки, при цьому сортуючи: вищий сорт іде на експорт, а нижчі - для місцевого споживання.
Нас пригостили сіллю першого гатунку, а також дали скуштувати підсоленій шоколад.
Далі ми смакували чичу в місцевій чичерії.
Чича - це щось на зразок комбучі (хоча місцеві порівнюють це з пивом), робиться з кукурудзи, а також з кіноа:
А на фото нижче можна побачити розповсюджений вид транспорту в горах Анди - туктук:
 |
| Tuktuk |
Ввечорі цього здавалось би нескінченного дня ми вирушили до Aguas Calientes потягом зі скляним дахом - це вже так, щоб остаточно бути прибитими враженнями від першого дня перебування в Андах.
В потязі навіть був вагон-бар і кабаре-шоу:
Без задніх ніг ми заселились в готель в містечку Аква-Кал'єнте, а зранку прокинулися з отаким видом з вікна:
 |
| Aguas Calientes. Urubamba River |
 |
| Aguas Calientes. Urubamba River |
Агуас-Кальєнтес, — це місце в Перу, розташоване в регіоні Куско, провінція Урубамба. Це центр округу Мачупікчу, що лежить на річці Вільканота. Це найближча точка доступу до історичного місця Мачу-Пікчу, яке знаходиться за 6 кілометрів (3,7 милі) або приблизно за 90 хвилин ходьби. Тут багато готелів і ресторанів для туристів, а також природні гарячі ванни, які дали місту його розмовну іспанську назву, Агуас Каліентес або "гаряча вода".
Села Мачупікчу не існувало, поки не побудували залізницю ,власне, якою ми й припхалися сюди. Залізниця прокладена прямо через містечко. Виходиш з готелю, а тут потяг:
 |
| Aguas Calientes |
Саме містечко Агуас-Кальєнтес (Мачупікчу Пуебло) дуже миле, як і більшість гірських сел.
 |
| Aguas Calientes. Urubamba River |
 |
| Aguas Calientes. |
 |
| Aguas Calientes. Main Square |
 |
| Aguas Calientes. |
 |
| Aguas Calientes. |
 |
| Aguas Calientes. |
Помітили песика? Так, тут, в горах, багато собак-бзхатінок, і вони дуже дружелюбні:
Поснідали і вирушили до Мачу Пікчу.
"Мачу-Пікчу (на мові кечуа machu pikchu означає "Стара Гора") – легендарне, огорнуте таємницею місто, яке побудували інки в середині XV століття. Зараз воно є туристичним центром Перу. Розташувалося місто недалеко від міста Куско (столиця Імперії Інків) – всього в ста кілометрах. Мачу-Пікчу знаходиться на висоті 2400 метрів вище моря. Більш того – глибоко в горах Анди, що було зроблено, щоб уникнути завоювання іспанцями. Відкрив місто американський професор Хайрем Бінгхем, хоча слово «відкрив» підходить сюди так собі – адже місцеве населення про нього знало, просто не розповідали про це чужим.
Чималий інтерес викликає і те, яким чином місто було відкрито, адже Хайрем Бінгхем знаходився в пошуках абсолютно іншого поселення – Вількабамби. Саме там, за легендою, заховані скарби інків, і так само мумії їх правителів. Інки вивезли туди найдорожче, коли іспанці завоювали країну. Привів Бінгхема в Мачу-Пікчу хлопчик, якого він зустрів в горах, блукаючи в пошуках хоча-б якогось сліду легендарного Вількабамби. Хлопчик ніс у руках керамічний глечик – саме це і зацікавило Бінгхема, адже глечик був не простим, а такий фахівець як Хайрем не міг цього не помітити. «Де ти його знайшов?», – запитав Бінгхем, на що хлопчик сказав, що живе в Мачу-Пікчу, і, не дивлячись на те, що місцеве доросле населення не видавало своїх таємниць чужим, показав дорогу в місто – чисто по доброті душевній.
У 1983 році Мачу-Пікчу увійшло до списку «Пам'ятники спадщини людства» ЮНЕСКО, а в 2007 - стало одним з Нових чудес світу."
(Джерео: https://www.vezdehod-tour.com.ua/)
Поки ми підіймалися на гору - все було в густому тумані (видимість була лише в радіусі кілька метрів), і на видовій площадці зібралося чимало туристів, які нестерпно чекали побачити Диво Світу, до якого багато хто з них йшов три дні і три ночі тропою Інків.
Ми долучилися до нетерплячих, слухаючи чергові історії від гіда, який періодично запевняв:
"Не хвилюйтеся, скоро все буде, зараз хмари розійдуться, от побачите"
"Тільки не просiть повертати Вам гроші, скоро розвидніться"
Ми якось всі трохи понурилися, аж раптом, дійсно, розвиднілося!
 |
| Machu Picchu |
 |
| Machu Picchu |
 |
| Machu Picchu |
 |
| Machu Picchu |
 |
| Machu Picchu |
 |
| Machu Picchu |
 |
| Machu Picchu |
Вона наче загравала з нами: то ховаючись за густим туманом, то випливаючи з нього.
Неймовірна краса!
 |
| Machu Picchu |
 |
| Machu Picchu |
 |
| Machu Picchu |
Ми пройшлися і поміж самих стін Матчу Пікчу, уявляючи яким був побут давньої цивілізації і як інки дивилися в спеціально створені невеличкі калюжі замість дзеркал, коли наносили макіяж (так так, навіть в ті часи!), і аж потому вже нас накрив добрячий дощ - як же ж все вчасно встигли! Погода була на нашому боці.
Перед тим, як я розповім про одне з найбільших випробувань в моєму житті - підйом на гору Веселку, я хочу зупинитися на людях Перу.
Місцеві аборигени - це, переважно, кечуа - народ, який жив на території Перу ще до інків.
Кечуа мають свій національний одяг, традиції і, головне - мову. Я питала кожного гіда, і всі вони знали мову кечуа і спілкувалися нею вдома.
Як і більшість мов, кечуа має багато діалектів, які відрізняються за регіонами. Деякі діалекти є настільки різними, що їх важко зрозуміти носіям інших діалектів кечуа. Однак, незважаючи на це розмаїття, всі діалекти кечуа мають спільні граматичні структури та лексику, що дозволяє їх класифікувати як одну мову. Наявність такої великої кількості діалектів пояснюється тим, що кечуа існувала на цій території задовго до приходу іспанців і розвивалася відносно незалежно в різних регіонах.
У сучасному світі кечуа стикається з рядом труднощів. Однією з основних проблем є урбанізація, яка призводить до втрати мови серед населення, що переїжджає з сільської місцевості до міст. Крім того, кечуа зазнає конкуренції з боку іспанської мови, яка є більш поширеною і має більш високий статус. Незважаючи на це, зусиллями урядів та громадських організацій вживаються заходи для збереження та популяризації мови кечуа.
Певно, Ви звернули увагу на особливість національного одягу жінок-кечуа: вони мають шалик-мішок за спиною (фото вище). В ньому, частіше за все, спить дитина, а у мами вільні руки, і вона робить хатні або інші справи.
Кечуа дуже привітний і працьовитий народ!
Ну а тепер до моєї мрії: гори-Веселки!
Ми прокинулись о 5-й ранку, і нас забрала з готелю маршрутка з такими ж бажаючими побачити ту красу.
Тут я мушу сказати, що гора Веселка знаходиться на висоті 5000 метрів над рівнем моря. Тому всі (і наш друг Алекс) в один голос радили пожити в Кустко 2-4 дні, щоб аклиматизуватися до висоти (Куско знаходиться на висоті 3300 метрів над морем), тоді й на Веселку буде веселіше іти.
Та у нас на це все не було часу.
Дорога довга і серпантинна.
Десь за три години ми під'їхали до підніжжя гори. Вийшовши з маршрутки, я не одразу відчула масштаб катастрофи, навіть ще була в змозі пробігтися. Та вже буквально за 10 хвилин, коли ми почали іти в напрямку гори, мене накрило. З кожним кроком серце калатало так, наче ось-ось вистрибне з грудей, голова паморочиться, і здається, що втрачаю свідомість щосекунди.. я пару разів сиділа/лежала. Та все ж намагалася іти. А іти 2 км. З Дімою відбувалося те саме. Ще забула сказати, що напередодні ми запаслися якимось дивоспреєм (ефект нашатирного спирту - нюхаєш, і трохи повертає Тебе до реальності), також випили спецпігулки зранку і жували листя кокі - не знаю, чи щось з цього допомогло і як би ми почувалися без всього цього арсеналу, але і з цим всім було кепсько.
"Сідай на коняку. Хоч один з нас доїде" - сказав Діма, коли побачив, що мені геть важко, а це ж моя мрія.
Не встигла я зорієнтуватися, як за три секунди я вже сиділа на коні (мене, як пушинку, засадила туди маленька тендітна жіночка-кечуа).
На коняці набагато легше, скажу я Вам. Я прийшла в почуття, але втратила відчуття пальців на руках, кровообіг туди припинив досягати, і вони стали білими як крейда. Їду, а сама думаю: Боже, як же ж я ото чоловіка покинула? Як він там сам іде, та ще й вся вода і отой рятівний спрей у мене. Приїхала, швиденько пофоткала бік гори та й думаю бігти по Діму, аж раптом чую "Ольчик". Повертаю голову: іде Діма. Трохи як зомбі, але іде! Мій герой! Поки я, як "срана королева", їхала верхи, він самотужки дійшов! На радостях ми запулилися на саму вершину і вже від душі налюбовалися видом на "Веселку".
Я так раділа і стрибала, що не помітила як загубила обручку. Вона злетіла з моїх побілівших пальців, і помітила я лише тоді, коли до пальців почали повертатися відчуття.. Всі наступні дні мій чоловік тільки й чув від мене: "трясця, я загубила обручку."
(на момент написання допису я вже маю обручку - таку саму, їх, на щастя, не припинили випускати за 16 років).
 |
| Rainbow mountain |
 |
| Rainbow mountain |
 |
| Rainbow mountain |
 |
| Rainbow mountain |
 |
| Rainbow mountain |
 |
| Rainbow mountain |
 |
| Rainbow mountain |
Довідка:
Вінікунка (Vinicunca) – так мовою індіанців кечуа називаються кольорові гори в Перу, що буквально означає «Гори кольорів веселки».
Мільйонами років з червоного пісковику формувалися кольорові шари гори Вінікунки, які під впливом кліматичних умов, підземних вод та домішок мінералів убралися в жовтий, зелений, білий і інші кольори.
Раніше, за словами місцевих жителів, на горах лежав сніг, який під впливом глобального потепління почав танути, тому про існування різнокольорових гір в Перу стало відомо нещодавно.
Перші туристи в Горах кольорів веселки з’явилися тут лише в 2016 році, проте це місце дуже швидко набуло популярності серед відвідувачів Перу – як іноземців, так і місцевих жителів.
Нам пощастило з погодою, а ось напередодні цілий день ішов дощ, і наш гід сказав, що кольорів не видно в таку погоду. Не уявляю, як би я почувалася в такому випадку. Фортуна і тут була на нашому боці!
Наступного дня ми нарешті "заземлились" - прилетіли до Ліми (0 рівень над морем), де провели останні 3 дні нашої відпустки.
Лі́ма — столиця та найбільше місто Перу, розташоване в долинах річок Чильйон, Римак і Лурін на узбережжі Тихого океану. Місто формує агломерацію разом з портовим містом Кальяо. Ліма заснована іспанським конкістадором Франсиско Пісарро 18 січня 1535, як «Місто Королів». Воно стало головним містом іспанського віце-королівства Перу та, після війни за незалежність, столицею Республіки Перу. Сьогодні біля третини населення країни мешкає в агломерації Ліми, а місто є п'ятим за розміром містом Латинської Америки.
Цікавий факт: в Лімі не було дощів років 50. Також над містом нависає одвічний смог, який не розсіюється ні на секунду. Смог такої товщини, що він практично не пропускає промені сонця через себе, тому в Лімі здебільшого оманливо похмура погода. Але без опадів.
Старе місто - історична частина Ліми усіяна старовинними будівлями і храмами колоніальної епохи.
 |
| Archbishop's Palace of Lima |
Варто зауважити, що як в Куско, так і в Лімі досить багато поліції - забезпечують порядок.
 |
| Casa de Osambela |
 |
| Archbishop's Palace of Lima |
 |
| Basílica and Convent of San Francisco, Lima |
 |
| Archbishop's Palace of Lima |
 |
| Lima,Peru |
 |
| Tribunal Constitucional. Federal courthouse |
 |
| Lima, Peru |
 |
| Lima, Peru. Main Square |
 |
| Lima, Peru. Architectural details |
 |
| Lima, Peru. Architectural details |
 |
| Lima, Peru. Architectural details |
 |
| Lima, Peru. |
 |
| Lima, Peru. |
 |
| Lima, Peru. Architectural details |
 |
| Lima, Peru. |
 |
| Lima, Peru. |
 |
| Lima, Peru. Architectural details |
 |
| Lima, Peru. Architectural details |
Особливу увагу привертають дерев'яні балкони.
Балкони Ліми є об'єктами культурної спадщини, побудованими за часів віце-королівства Перу та Республіки Перу. Більшість цих балконів належать до періоду віце-королівства, побудовані наприкінці 17-го та 18-го століть, розташовані в історичному центрі Ліми. Вони були пристосовані для житлових цілей і вплинули на життя багатьох перуанських учених, таких як письменник XIX століття Рікардо Пальма.
Балкони відіграли вирішальну роль у оголошенні ЮНЕСКО історичного центру Ліми об’єктом Всесвітньої спадщини.
Крім історичного центру дуже приємно було прогулятися (а декому і пробігтися зранку) набережною Ліми.
 |
| There is always haze in Lima |
 |
| Lima, Peru. |
 |
| Love Statue |
 |
Lima, Peru.
|
 |
| Lima, Peru. |
 |
Lima, Peru.
|
 |
Lima, Peru.
|
А ще у Лімі багато чорних грифів - птахи особливо облюбували центр міста і храми
 |
| Black Voltures |
І насамкінець - їжа! Чудова, різнокольорова, як сказали б поляки - пальцілізач!
Смішний факт: я думала, що севіче (сира маринована риба - найпопулярніша страва Перу) заправляється справжнім молоком тигра. Ще й уявляла, як його доять. А потім Гугл підказав, що то просто назва маринаду (наївність - моє друге ім'я:)
Це була одна з найкращих подорожей.
Ми не кажемо Прощавай, ми кажемо До побачення, Перу!
Якщо підсумувати враження від Перу одним фото, то ось:
 |
| Rainbow mountain |
До зустрічі в нових країнах,
О.К.
Коментарі
Дописати коментар